Небо - як сектор відповідальності: історія миколаївського поліцейського спецпризначенця Олега Потапенка
Інспектор роти поліції особливого призначення обласного главку у Миколаївській області майор поліції Олег Потапенко кілька років у складі групи перехоплювачів захищає небо над Миколаєвом та областю від ворожих ударних і розвідувальних безпілотників.
Нещодавно він читав із донькою «Маленького принца». На сторінках книги небо було безмежним, загадковим, сповненим світла й мрій. Донька замріяно слухала, а він раптом зрозумів, що давно вже не дивиться на небо, як раніше.
Група поліцейських працює і вдень, і вночі — щоразу, коли надходить сигнал про повітряну загрозу. Саме з цього моменту починається ретельна робота, де кожна секунда може коштувати життів.
— Небо давно стало полем бою. Ми більше не шукаємо в ньому зорі, не милуємось його безмежною блакиттю — ми шукаємо загрозу, щоб не дати їй досягти своєї цілі. Кожен бойовий виїзд — це шанс врятувати чиєсь життя, — говорить спецпризначенець.
Службі в поліції Олег присвятив понад 15 років.
— Спочатку це був юнацький максималізм — бажання зробити світ кращим, - ділиться спецпризначинець. - З роками це бажання переросло у внутрішній обов'язок: бути там, де потрібен, допомагати людям і захищати тих, хто цього потребує.
Після початку повномасштабної війни цей обов'язок набув нового змісту. Разом із побратимами він щодня і щоночі стоїть на захисті неба Миколаївщини. Масовані атаки десятків ударних та розвідувальних дронів вимагають максимальної концентрації, холодного розуму, миттєвих рішень і міцної взаємодії усієї команди.
— Коли бачиш, що ворожий безпілотник не досяг своєї цілі, розумієш: усе було недаремно. Можливо, саме цього разу ми врятували чиєсь життя, чийсь будинок, чиюсь родину, — каже майор поліції.
Для Олега поліцейський жетон — не просто службовий атрибут. Це символ честі, відповідальності та вірності присязі. Він нагадує про обов'язок діяти чесно і професійно навіть тоді, коли цього ніхто не бачить.
А поруч із жетоном завжди є ще одна особлива річ — обручка. Для когось це лише прикраса, а для нього — справжній оберіг. Вона щодня нагадує, що вдома на нього чекають найдорожчі люди — дружина й донька. Саме думка про них додає сил вистояти у найважчі моменти, допомагає не втрачати віри та щоразу повертатися з бойових виїздів. Для нього це маленький символ великої любові, заради якої він продовжує боротися.
Сьогодні він майже не дивиться на зорі. Його погляд знову і знову піднімається в небо, але тепер із зовсім іншою метою — вчасно побачити загрозу, зупинити її та вибороти можливість зустріти ще один світанок. І, вірить, що колись він знову зможе разом із донькою просто дивитися на зоряне небо, не думаючи про загрози.
Відділ комунікації поліції Миколаївської області
